Старая статья про трансгуманизм.

Ниже оставляю свою публикацию о трансгуманизме. Это размышления о том, можно ли отнести трансгуманизм к гуманистическому течению. Приятного чтения.

ТРАНСГУМАНІЗМ – ЦЕ ГУМАНІЗМ?

В XXсторіччі розвиток науки та техніки став вирішальним для прогресу людства. Слідом за науковими відкриттями та новими технологічними розробками бурхливо розвивається культура, мистецтво та філософія. Прикладом впливу науково-технічного прогресу на філософію є трансгуманізм -   інтелектуальний та культурний громадський рух, який підтримує можливість і бажаність цілеспрямованого фундаментального розширення людських можливостей, особливо за рахунок розвитку та поширення технологій, здатних значно посилити людські здібності (інтелектуальні, фізичні та психологічні), позбутися старіння, хвороб. Трансгуманізм можна розуміти як філософське вчення про наслідки, можливості та потенційну небезпеку так званих "багатообіцяючих технологій" (біотехнології, нанотехнології тощо), які дозволять людині подолати характерні для неї фундаментальні обмеження. Трансгуманізмом є також суміжне вчення про моральні та соціальні аспекти розробки й застосування подібних технологій [див.: 1].

Розглядати перше визначення без другого не має сенсу, адже вони тісно пов`язані одне з одним. Таким чином, вживаючи поняття «трансгуманізм», ми маємо на увазі єдність першого та другого визначення.

Питання, яке поставлене в даній роботі, досить просте – чи є трансгуманізм власне гуманізмом? Але для того, щоб відповісти на нього, слід визначити, що розуміється під поняттям «гуманізм»? Гуманізмом вважається сукупність поглядів, що виражають повагу до гідності та прав людини, його цінність як особистості, турботу про благо людей, їх всебічний розвиток, про створення сприятливих для людини умов суспільного життя [див.: 2].

Якщо гуманізм розглядати таким чином, то першою й найочевиднішою відповіддю щодо належності транс гуманізму до гуманізму буде – ні. Трансгуманізм не є гуманізмом, адже для нього предметом є не людина, а транс- або постлюдина. Однак, ця відповідь буде поверховою, й зупинитись на ній буде не коректно. Слід більш глибоко проаналізувати суть вчення трансгуманістів. Насамперед за більш детального ознайомлення з основною концепцією трансгуманізму, стає зрозуміло, що постлюдина є кінцевим результатом, а реальним предметом є процес перетворення людини на пост людину й проблеми, які можуть виникнути у цьому процесі. Таких проблем досить багато, наприклад проблема безсмертя, досягнення технологічної сингулярності, клонування, штучного інтелекту тощо.

Тоді виникає питання, якщо трансгуманізм намагається максимально  вдосконалювати людину в фізичному плані, то чому він не є гуманізмом? Адже, вирішення проблеми генетичних хвороб або розширення меж можливостей нашого мозку дійсно є гуманістичною ідеєю. Таким чином, в загальному плані трансгуманісти намагаються створити ідеальне життя для кожної людини, яке не буде обмежене фізіологічними, а можливо й соціальними потребами. Напрошується паралель з класичним ренесансним гуманізмом, коли мріяли про соціальну утопію, в якій кожна людина буде на своєму місці й не буде придушуватись ніким. У трансгуманістів утопія є індивідуальною. Однак, утопія по своїй суті не може існувати в реальності й це не є винятком для індивідуальної утопії трансгуманістів, адже ця утопія концентрує свою увагу лише на фізіологічному та технологічному розвитку людини, а культурний, соціальний й філософський розвиток вона практично ігнорує.

Але людина не може розвиватись лише в одному плані. Десятки тисяч років людство жило за первісного ладу й тоді були здійснені фундаментальні для цього часу відкриття, але розвиток, справжній прогрес починається з появою соціальних відносин. Тобто, трансгуманісти можуть створити дійсно фундаментальні відкриття, але чи буде людство до них готовим? Сучасний соціум далекий від ідеалу й, наприклад, якщо будуть винайдені «ліки від старості», то не кожна людина дасть свою згоду прийняти їх в силу релігійних, моральних або філософських міркувань. Результатом такої відмови буде розшарування людства на смертних та безсмертних й це розшарування може стати основою для конфлікту між цими двома «типами» людини.

 Людина ж, яка погодиться стати безсмертною, може бути просто неготовою до цього. У ситуації Постмодерну людині важко визначитись із смислом життя й часто вона його просто не знаходить. В такому випадку, можливо, тільки смерть може показати смисл життя людини. Якщо ж смерті не стане, у людини віднімуть останнє, а можливо й головне, що визначає смисл її життя. Таким чином, у людини залишається тільки існування – екзистенція й вона позбавляється своєї сутності. Людина перестане розвиватися, бо перестане робити вибір, адже вибір можливий тільки за умови певного обмеження. Людина, що вже не є обмеженою смертю, не може його робити. Ж.-П. Сартр в своїй статті «Екзистенціалізм – це гуманізм» стверджує, що екзистенціалізм є гуманізмом, бо людина є вільною, може робити вибір й нести за цей вибір відповідальність [3, c. 329].

Трансгуманізм в цьому контексті не тільки не є гуманізмом, він має антигуманістичний характер. 

Список використаної літератури:

1.Российское трансгуманистическое сообщество [Електронне видання] – режим доступу до тексту: http://www.transhumanism-russia.ru/content/view/276/110/

2. Гуманизм // Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова [Електронне видання] – режим доступу до тексту: http://filosof.historic.ru/enc/item/f00/s02/a000283.shtml

3. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм // Сумерки богов – М. : Политиздат, 1989. – С. 319-344.